Пишу вам, із горящого танка відганяючи кішку, яка протипакою пхнеться на теплу клавіатуру ноутбука. Вона у мене така розумна і красіва... О чьом етьо я? А! Не люблю людей. Ну не от абстракних таких людей, яких я не знаю. А цілком реальних, бикуватих, недалеких і хамовитих. Короче тих, хто...

Тих, хто виходять через двері з написом "вихід далі", а ( Read more... )

Кияни, якщо ще не бачили, то подивіться обізатільно ( Read more... )

Здавалося б - середина жовтня, а з вулиці лунає монотонний і тріскучий звук газонокосарки. Наху Для чого стригти траву, якщо вона скоро сама зникне?

Мої рібята забули, що сьогодні репетиція. Але реабілітувались, коли ми всі гуртом придумали дуже кльову, технічну і складну для виконання тему.

Звичайно ж, метро. Звичайно, забльоване. Звичайно, наповнене дивними людьми - заплаканими дівчатами, бухими підлітками та іншими стрьомними персонажами.
Якась дівчинка на зустрічному ескалаторі дуже уважно ( Read more... )

До вчорашнього вечора я не знав багатьох місць в Києві. Не бачив круків на Рейтарській, їжачка в тумані, вечірнього міста із Замкової, нового мосту і ще багато чого. І навіть аромат кави, що супроводжував впродовж всієї прогулянки, не міг перебити запаху весни.
А ще, я давно вже не був таким вільним.

Нічне місто нікому не розкаже. Це лишиться між нами. Так вже бувало раніше.
Таксист не видасть секретів. Він просто поїде далі, виплюнувши, один за одним, випадкових пасажирів. І немає значення, куди везе таксі. Має значення лиш те, для чого туди їхати.
Навіть лід на асфальті - сьогодні грає на моєму боці - він не дає автомобілю занадто розганятись ( Read more... )

Йшов на роботу пішки. Це просто капєц. Місто паралізоване і б"ється в конвульсіях. А таксисти, не всі звичайно, як круки намагаються виклювати останні печінки.